Емоційний вплив цього моменту вразив його так глибоко, що він одразу тоді вирішив, що хоче бути актором. Хоча його мати Гелен Сесилія була актрисою і співачкою, але він відмовився від кар’єри виконавця. «Я був впертим пацаном», - кепкував він.

Траволта встиг обходити майже весь фестиваль. У вівторок, 15 травня, відбулася прем’єра фільму про американську мафію «Ґотті», де Траволта зіграв головну роль. Опісля відбулася вечірка в готелі «Дю Кап». «Ґотті» не входив у офіційну програму фестивалю, але голова фестивалю Тьєррі Фремо представив цей фільм на спеціальному показі. Раніше цього вечора Траволта також встиг потрапити на червону доріжку фільму «Соло. Зоряні Війни. Історія». В середу, 16 травня, Траволта відвідав пляжний показ класичного мюзиклу «Бриолін» (1978) з приводу 40-річчя фільму. Сам Траволта виконав колись у цьому фільмі свою першу гучну роль.

В той же день ввечері французький критик і журналіст Дидьє Аллуш провів бесіду віч-на-віч з Траволтою в кінотеатрі ім. Бунюеля. Розмова стосувалася багатьох тем, включаючи саєнтологічні практики Траволти. Глядачка з залу Сенда 1980 року народження зізналась, що її назвали на честь головної героїні «Бриоліну», і запитала у Траволти про те, як він завжди залишається позитивним.

"Я практикую саєнтологію. Щоб покращити наше становище, ми вдаємося до дуже простих речей. Ми турбуємося про себе, підтримуємо добрий сон, намагаємось бути кращими батьками, бути продуктивними і вмотивованими. Це звучить надто просто, але все це [позитивно] сприяє на ваше благополуччя», – сказав він. «І намагайтеся оточувати себе людьми, які справляють позитивний вплив, бо навіть одне погане яйце може зіпсувати десяток».

Сам Траволта оточив себе немалою кількістю позитивного впливу, що включає таких близьких людей як дружина Келлі Престон (зіграла дружину головного героя Траволти в «Ґотті»), дочка Елла Блю Траволта, сестра Елен Траволта, давній менеджер Ренді Мішель та режисер Рендал Клейзер, який співпрацював з Траволтою двічі – у телефільмі «Хлопчик у пластиковій бульбашці» (1976) та мюзиклі «Бриолін» (1978).

"Дорога" зіграла ключову роль у виборі кар'єри Траволти, але й він сам вплинув на кар’єру іншого актора – Бенісіо дель Торо. Актор «Сікаріо» та журі секції фестивалю «Особливий погляд» дель Торо зізнався Траволті, що в дитинстві він переглянув «Бриолін» 14 разів. «Бенісіо володіє такою вагою і силою як актор, що дуже важко усвідомити, що «Бриолін» міг бути чимось, що створило його», – помітив Траволта.

Траволта зачарував аудиторію, яка головним чином складалася з молодих акторів та кінематографістів. В числі таких була українська режисерка (Марися Нікітюк), яка запропонувала Траволті роль в її короткометражному фільмі (він відповів, що  не проти зіграти в короткометражці, бо не має кар’єрних правил), а також угандійський аніматор, якій спитав, як йому піднятися до рівня зірки «Кримінального чтива». Траволта сказав, що він обирає ролі – включаючи дона мафії Джона Ґотті старшого – за тим принципом, що вони мають мати якомога менше спільного між собою.

"Перевідкриття [самого себе] – це весь я. Мені дуже часто набридає власна [теперішня] особистість», - сказав актор. «Тому я і полюбляю братись за нову роль».

Щодо успіху «Кримінального чтива», яке в 1994 отримало золоту пальмову гілку, Траволта сказав, що і гадки не мав, що якийсь незалежний фільм стане таким феноменом культури і бокс-офісу.

«Я не думаю, що хтось здогадувався, що цей фільм такої величини, що його прем’єра відбудеться на відкритті Каннського кінофестивалю», - сказав Джон. «Ми сприймали його як маленький художній фільм, який буде мати свою аудиторію, але не глобально».

Також він розповів, що в режисера «Кримінального чтива» Квентина Тарантино є дещо спільне з усіма іншими великими режисерами, з якими він співпрацював, включаючи Джона Ву, Роберта Олтмена і Майла Ніколса.

«Всі вони довіряють акторові, якого вони обрали», – пояснив Траволта, – «Квентин завжди вважав мене непередбачуваним актором. Він сказав мені: «Якби я хотів передбачуваності, то я б обрав когось іншого»».

Протягом усієї своєї кар'єри, яка включала знакові повороти в таких фільмах як «Лихоманка суботнього вечора» (1977) та «Основні кольори» (1998), Траволті пощастило отримати напучування від ряду великих акторів минулого покоління, включаючи Марлона Брандо, якого він невдало намагався залучити як партнера по зйомкам до фільму «Громадський позов» 1998 року (Роберт Дюваль зрештою став цим партнером, за що й був номінований на Оскар).

«Він [Брандо] казав: «Ти ніколи не повинен погоджуватися на фільм, [якщо] його режисер не захоплений тобою, не в коханні з тобою. Вони [творці фільму] мають глибоко тебе вподобати, бо лише ця довіра дозволить тобі грати на новому рівні»».

Коли Аллуш спитав про рух #MeToo, який зараз руйнує стару парадигму в Голлівуді, Траволта висловився лаконічно: «Розмежування [між людьми] – це небезпечна річ».

Наостанок Траволта ствердив, що не жалкує щодо своїх кар’єрних виборів. Коли хтось з аудиторії спитав про провальний в бокс-офісі фільм «Поле битви – Земля» 2000 року (за романом засновника руху саєнтології Габбарда), Траволта відповів, що і про нього не жалкує.

«Пікассо мав також мав ескізи, які не продавалися надто добре, але я все одно повісив би їх на мою стіну», – зазначив він, – «Я не дуже турбуюся про абсолютний успіх чогось… І я дійсно пишаюся тим, що я це зробив. Вважаю це особистим досягненням мого життя. Я буквально зміг зробити все, що я хотів. І я думав «хочу зробити це», і я робив».

Джерело: hollywoodreporter.com.